До 165 річниці народження художника Шімона Голлоші
Історична картка про зв’язок видатного угорського художника Шімона Голлоші з міста Тячів
Народився Шімон Голлоші 2 лютого 1857 року в м. Мараморош Сігет в сім’ї вихідців з Вірменії. Батько, який носив до 1848 року прізвище Корбуль, був активним організатором народної армії в період збройного повстання і визвольної війни угорського народу проти австрійського гніту 1848-1849 р.р. В дусі вільнолюбства, патріотизму виховував своїх дітей.
Талант Шімона проявився рано, ще в юнацькі роки. Батько, сприяючи його розквіту, направив сина вчитися у вищу школу малювання в Будапешт, а згодом у Відень. Швидко засвоївши найкращі традиції цих шкіл, маючи вже кілька нагород і премій за свої полотна, молодий живописець переїхав, слідуючи моді тих часів у Мюнхен. Тут відвідував кілька шкіл і академій.
Незабаром сам став організатором і керівником педагогом школи живописців, здобув популярність і визнання далеко за межами школи. Особиста чарівність, інтелект, простота, відвертість душі і демократичне мислення, реакція на все нове що проявлялося в революційних перетвореннях в мистецтві у другій половині ХІХ століття, були величезною притягальною силою. Навколо нього згрупувались молоді таланти, які потім стали визначними особистостями в образотворчому мистецтві, - Торма, Реті, Ференці, Грюнвальд. Вже ці роки Голоші порвав з відживаючим академізмом, палко пропагував, що “ майстернею художника повинна бути природа”, що “художник повинен в першу чергу серцем ане пензлем писати”. Приголомшливо, з великою професійною майстерністю, зрозумінням душевного світу написані портрети “ Дівчина в капелюсі”, “ Портрет мужчини”, “Мрійник”, композиції “Подвиг Зріні”, “Між двома вогнями”, і особливо “ Червона кукурудза” принесли художнику європейську славу.
Мізерні можливості, стиснуті у вузькі рамки міста, душили деталі зріючу майстерність, світогляд художника і тому, слідуючи своєму ідеалу - “ Природна — майстерня художника”. 1896 році переїхав у місто Нодь Баня, де організував нову школу, виховував цілу плеяду талановитих шанувальників полотна і пензля. Тут уже виношував у собі та зробив кілька ескізів до величезної за розмірами картини “Марш Ракоці”. Цією картиною, на жаль, ніколи не закінченою, прагнув створити немеркнучий пам’тник, оспівати нев’янучу славу народним масам, невідомим героям, свободі і незалежності.
Апогеєм творчості і педагогічної діяльності вважається по праву “тячівський період” художника. Побувавши в наших краях в 1904 році, потрапивши в полон чарівної природи, відчувши душевну спорідненість з простими людьми, вирішив назавжди пов’язати свою долю з ним. Щороку літо і осінь проводив тут, аж поки в 1915 році до кінця своїх днів селився в Тячеві. Тут він заснував інтернаціональну школу живописців. Товаришами — учнями були земляки — угорці, а також росіяни, П. Фаворський, О. Тихоморов, О. Могилевський, вірмени А. А.Амаян, русин Кадар Геза, австрійські, швейцарці, німці, які стали згодом відомими майстрами, О. П. Могилевський написав прекрасну книгу про свого вчителя-наставника — “Учень про вчителя”.
Це була школа — сім’я, де панував дух демократичного мислення, не було ані найменшої тіні націоналізму чи шовінізму.
Його квартира була місцем зустрічі інако мислячих, революційно настроєних людей. Тут проходили жваві суперечки, обмін думками, висловлювалися мрії про революцію, про вільне, рівноправне суспільство.
У педагогічній роботі завжди дотримувався принципу : “ Вчи своїх підопічних так, щоб мислили, і тоді кожен зрозуміє тебе!”.
Він ніколи не навязував свої погляди. Годинами — днями бродив з своїми учнями по околицях Тячева, по горах, лісах і луках, надаючи їм можливість відкривати для себе щось нове, надихаюче, будив їх на зорі, щоб могли уловити неповторну симфонію барв природи у променях сонця, що сходило над Тисою.
З особливою ніжністю малював він портрети бідняків — тячівців, маленькі будиночки, покриті соломою, багатоликий, неповторно чарівний Нересен. Величезну цінність представляють його роботи, написані в цей період — “Нересен”, “Біля підніжжя Нересена”, “Селянський будиночок на околиці Тячева” і серії “Стоги сіна”.
Голлоші виконав багато ілюстрацій до творів демократично настроєних поетів, серед яких провідне місце займає “Апостол” поета — героя Шандора Петефі.
Голлоші був дуже товариською людиною. Його знали всі в містечку. Вечорами довго сидів на лавиці перед будинком і годинами розмовляв з стариками Мадярем, Ласло, Піневзі, слухав музику циганів і співав з ними.
Помер Шімон Голлоші 8 травня 1918 року від захворювання нирок на руках свого рідного друга-вчителя в будинку на розі вулиць Пушкіна і Нересенська ( колишня вул Жовтнева) нині — навчальний корпус Тячівського Професійного Ліцею.
За бажанням дружини — австрійки, 1919 році прах було перевезено в м. Сігет і там поховано.
2-го лютого 1988 року заснована Угорська Культурна Спілка ім. Шімона Голлоші в місті Тячів
8-го травня 1988 року відбулося відкриття меморіальної дошки за ініціативи Спілки Угорської Культури ім. Шімона Голлоші на будинку, в якому жив та працював видатний угорський художник та педагог в Тячеві по вулиці Шапошнікова ,10
1-го травня 1993 року в центрі міста Тячів встановили бронзовий бюст Шімона Голлоші. В цьому же році школа № 3 ( угорською мовою навчання) міста Тячів почала називатися його іменем.
У вересні 2013 року у місті відкрилася картинна галерея ім. Шімона Голлоші
7-го травня 2016 року була встановлена меморіальна дошка за ініціативи Спілки художників м. Бая-Маре( Румунія), приурочили до 120- річчя Нодьбанської школи живопису ім. Шімона Голлоші
Джерело: простори інтернет видань
